Це було десь років шість тому.

КНЕУ ім. Вадима Гетьмана. Факультет маркетингу.

Пригадую: закидаю кілька провокаційних питань (щоб активізувати аудиторне життя ще незнайомих студентів).

І тут! Зясовується: симпатичний юнак, з гарно поставленою дикцією, з критичним мисленням, толерантно починає з чимось погоджуватись, а до чогось опановувати. І так було на кожній лекціі і семінарі… Він заводив весь потік. Це – було цікаво!

Як з’ясувалось, це - Євгеній Бицань. Один з тих киян, хто отримав гарну гімназійну освіту, чудове родинне виховання, був учасником багатьох лідерських проектів, без проблем (навіть працюючи), закінчив університет. Отримав чудову мирну професію: менеджер з туристичної діяльності бакалавр), та цифрове врядування(магістр). Прагнув жити і працювати в мирній країні.

 Але війна… і вирішив робити те, що вміє: за допомогою слова, україномовного молодіжного ютуб-каналу «Перо фортуни» веде свій «фронт», запрошуючи відомих украінців на чудові культурницькі та суспільно-політичні ефіри,

розвиваючи актуальні теми української мови та історії, обираючи непрості зовнішньополітичні питання…, сприяючи популяризації минулого в боротьбі за майбутнє: «Екскурсії музеями Києва» ( в умовах ковіду)

Та 24 лютого 2022 року змінило його звичне творче життя. «Це був його добровільний вибір - захищати Батьківщину»,- так сказала пані Ольга.  Мама, що має єдиного сина, надію, опору, найкращого друга.

Спочатку доброволець Територіальної оборони м. Києва. Дуже коротке навчання: ворог майже оточив місто.  Далі - Ірпінь…Якийсь невеличкий проміжок часу після визволення Київщини, в перервах між вдосконаленням військових навиків, бере навіть кілька інтерв’ю в побратимів, волонтерів, розвиваючи тему мотивації у захисті України «Звідки беруть світло наші захисники?»

Війна це завжди складно: і морально і фізично.

 Найскладніше, як каже Євгеній, переживати людські втрати… Відчувається: важко згадувати. Та це все загартовувало і робило справжнім воїном. Особливо серйозні випробовування були за визволення Харківщини.

Далі бахмутський напрямок… І, як скромно каже Євгеній, що представники «недоімперіі» зробили «подарунок» на Миколая. Поранення, ускладнення…Госпіталь

Йому вже краще. Хоча небагатослівний. Йде війна. На запитання про плани: підлікують і «за наказом», «хто ж, як не ми»…

Скромність хлопця вражає. Він вважає, що кожен має дбати про захист країни і… «не робіть з мене героя».

Так, ми живемо сьогодні в країні,  навчаємо, працюємо, зберігаємо нашу особисту свободу і можемо хоч як якось планувати своє життя, завдяки цьому юнаку і сотням, тисячам таких, як він, тому що сили добра переможуть рашистську нечисть, і така талановита та патріотична молодь обов’язково, при підтримці всього суспільства, має відстояти свободу та незалежність, а також відбудувати нову, вільну, заможню європейську країну.

Дякуємо за світло ваших душ і силу духу!

Дякуємо, ВАМ ЄВГЕНІЙ! І віримо: ми ще почуємо «Перо фортуни» з Вами!

Слава Україні! Героям Слава!

к.і.н., доцент, професор кафедри політичних технологій Тетяна Ніколаєва