Ті, кому випало керувати вищим економічним навчальним закладом, не всі були економістами за освітою. У переліку їхніх професій є: історики, педагоги, юристи, ґрунтознавець, партійні функціонери, геолог-петрограф, математик, медик, військовий, письменник, фахівець у галузі інформаційних технологій.

Посада очільника закладу впродовж років існування мала різні назви: директор, комісар, Голова загальних президій наукових рад, Голова зібрання об'єднаних Президій, ректор-політкомісар, Голова тимчасового правління, ректор (з 1960 р.)   

По різному склалися долі керманичів - від успішних з гідним визнанням до трагічних, що були знищені жорнами політичних репресій. Однак, ми, сьогоднішні працівники й студенти, маємо знати їхні імена і з вдячністю оцінювати їхній внесок у поступальний розвиток Київського національного економічного університету імені В.П. Гетьмана.

 ДОВНАР-ЗАПОЛЬСЬКИЙ Митрофан Вікторович (1867 - 1934) – історик, історіограф, фольклорист, етнограф, економіст, архивознавець, археограф, просвітитель, науковець та громадський діяч. Автор понад 200 наукових трудів з етнографії, архівних досліджень декабристського руху, соціально-економичної та політичної істории Білорусі, Литви, Росії, України, Польщі. Професор російської історії Київського університету Св.Володимира, директор Київського археологічного ін-ту (1918), професор Харківського ін-ту (1920), проректор Азербайджанського унів.(1922), професор Білоруського унів. (1925), професор Московського ін-ту народн. госп. імені Г.В. Плеханова та інших московських вишів. 

Народ. у м. Речиця, Мінської губ., закінчив історико-філолог. ф-т університету Св.Володимира.

Засновник Вищих комерційних курсів і перший директор Київського комерційного інституту з 4.02.1906 р. по 23.03.1917 р. Очоливши вищий економічний навчальний заклад, виявив себе талановитим організатором і в короткий термін вивів очолюваний ним інститут у число престижних економічних навчальних і наукових закладів. 

 СЛЬОЗКІН Петро Родіонович (1862 - 1927) – видатний учений у галузі рослинництва, ґрунтознавець, його дослідження сприяли заснуванню в Україні мережі селекційних установ, педагог, професор, співзасновник Київського агрономічного товариства (1909). Із 1919 р. — член Постійної комісії з вивчення природних багатств України при УАН.

Народився в Москві. Закінчив Петровську сільськогосподарську академію, захистив магістерську дисертацію при кафедрі землеробства.  1897 року переїхав до Києва, створив контрольну насіннєву станцію, сільськогоспод. майстерню. З 1899 року працював екстраординарним професором кафедри землеробства КПІ.

Із серпня 1908 р. впродовж 19 років працював професором кафедри  товарознавства ККІ, викладав дисципліни: товарознавство, сільськогосподарська політика і сільськогосподарське товарознавство. За цей період обіймав посади: декан економічного й комерційного відділень, зав. кафедри сільськогосподарського товарознавства, зав. музею товарознавства, в.о. директора (з 20.03.1917 по 21.12.1917), директора ККІ з 26.09.1919 - січень 1920, 1920 -1927 рр. — професор КІНГу.  

 ВОБЛИЙ Костянтин Григорович (1876 - 1947) – видатний учений економіст, засновник української економіко-географічної школи, академік УАН (1919), віце-президент академії (1928-1930), зав. відділом економічної географії інституту економіки АН УРСР (1939-1942). 

Народився в селі Царичанка (Дніпропетровська обл.). У 1900 р. закінчив Київську духовну академію, а в 1904 р. з відзнакою економічне відділення юридичного факультету Варшавського університету, у 1905 р. повернувся до Києва, працював на кафедрі політичної економії та статистики Університету Св. Володимира приват-доцентом, екстраординарним професором, захистив магістерську дисертацію з історії польської промисловості (1909). 

3 січня 1907 р. почав роботу на Київських вищих комерційних курсах, в 1908 р. затверджено штатним викладачем ККІ, був одним із засновників та дійсним членом Товариства економістів при ККІ, керівником економічного семінарію, а також членом ради навчального комітету інституту, обіймав посади: професора кафедри політичної економії та статистики, декана економічного відділення, директора ККІ з 21.12.1917 р., професора КІНГу (1921-1930).

 ДУБ'ЯНСЬКИЙ Віктор Вікторович (1880-1925) – відомий вчений геолог, петрограф, фізико-географ, професор, автор дослідж. високогірн. Кавказу та його рудних копалин, дослідж. нерудних копалин Поволжжя, України. Учасник літніх експед. та зимов. сходжень, підкорив Казбек (1905), Ельбрус (1908), спроба підкорити Дих Тау (1911) була невдала через погоду.  Народ. у м. Ніжин, дитячі роки пройшли в П'ятигорську, де й зародилася мрія підкорити головні вершини Кавказу. Закінч. Київський унів. Св. Володимира (1903), де відтодіі й працював з перервою. Читав лекції з мінералогії у Варшавському унів., у Варшавському політехн. ін-ті,  дир. Київського географ. ін-ту, Викладав у Київському українському народному універ.,  член комісії щодо організації українського держ. унів. в м. Кам’янці-Подільському. Керував Департаментом вищої школи в Міністерстві народної освіти Директорії УНР.

У 1918 - 1920 рр. працюв. у ККІ, викладав прикл. геологію, очолював заклад у січні-березні 1920 р. – як в.о. директора, далі до 12 червня 1920 р. як Голова Загальної Президії науков. рад; Секретар Комісії для виучування природних багатств України при УАН (1919–1921); віце-директор Укргеолтресту (Київ) (1920–1921);  Прожив насичене яскраве, але коротке життя. Помер від хвороби серця, підірваного фізичними перенавантаж. під час сходжень на гірські вершини. Залишив, крім наукових трудів, прекрасні описи літніх та зимових експедицій.

 ОРЖЕНЦЬКИЙ Роман Михайлович (1863-1923) – видатний учений-економіст, статистик, професор, академік УАН (1919), голова соціального відділу УАН. Організував і очолив Товариство економістів у Києві (1920)

Народ. у м. Житомир, закінчив юрфак Новоросійського (Одеського) унів., прац. на держ службі водночас викладав в універс. та місц. гімназіях, захистив магіст. дисерт. (1887), з 1907 р. працюв. в Демідовському ліцеї (м. Ярославль), захист. докт. дисерт. при Петербурзькому унів. (1912), працював у різних устан. Петербурга і Москви.

Наприкінці 1919 р. був обраний професором кафедри політичної економії ККІ, завідував кабінетом економічної географії. Водночас викладав у різних вишах Києва. Впродовж 3-х міс. у 1921 р. був очільником КІНГу на посаді Голови Зібрання Об'єднаних Президій.

У 1922 р. працюв.у Центр. статупр. Харкова, одержав запрошення на посаду проф. Варшавського унів. Випадково став жертвою терористичного акту: підірвався на бомбі, встановленій на сходах Варшавського ун-ту.

 МІТІЛІНО Михайло Іванович (1875-1930) – вчений юрист, професор. Працював в органах наркомфіну, Губплані. В 1919-1927 рр. член комісії з питань реформув. вищої школи Наркомосу УРСР, голов. Київської секції наук. прац., яка входила до структури профспілки прац. освіти і науки, заст. голови Комісії  по виуч. фінанс. і банк. питань при ВУАН.

Народ. у м. Керч, закінч. юрфак Київськ. унів. Св. Володимира, працював викл., доцентом, водночас викл. у інших вишах Києва, читав лекції у Варшавськ. унів. 

Осн. місцем роботи з квітня 1916 р. до квітня 1930 р. був ККІ (КІНГ), викл. страхове право, цив. право, обіймав посади: декан економ. ф-ту (1921), дир. (08.1921 - 09.1922); дек. соціально-економ. ф-ту (1924), дек. фінанс.-господ. ф-ту (1923-1930), проректор (1930), зав. каф. торг.- промисл. права, член редкол. Наук. записок, гол. редакт. універс. журналу «Техніка, економіка й право», Крім наук. праць видав підручники: «Торговельне право і торговельне судочинство. Програма лекцій», «Торговельне право радянських республік. Курс для вузів», ініціатор створення первинної профспілки КІНГ (лютий 1922 р.)

 ПОСВОЛЬСЬКИЙ Соломон Абрамович  (1882 - 1936) – викладач, науковець, один з теоретиків політичної економії. професор, керував економ. секцією кафедри маркс.-ленінізму при УАН, обраний член-кор Ін-ту маркс.-ленінізму при ЦК КП(б) У, один з керівн ВУАМЛІН. Жертва сталінських репресій.

Учасник революційного руху з 1904 р.,  закінч. юрфак Київського унів. Св. Володимира (1911), викладав політекон. у військових школах та вишах Києва.

У 1922  - 1927 рр. викладав у КІНГу політичну економію, економічну політику та світове господарство, обіймав посади: професор (з 1926), декан соціально- економ. ф-ту (1926), очільник КІНГ з 4.09.1922 р. по 11.10.1923 р.

22.10.1936 р. виїзна сесія під головув. В. Ульріха, в присутн. прокурора Верховного суда СРСР та інш. кер. чинів руками головн. палача українських бранців І. Нагорного  здійснила розстріл 37 київських викладачів і професорів. Акт про це з підписами учасників і списком жертв зберігається в архіві ОГА СБУ у т.зв. «Справі професорів». Реабілітований 30 березня 1956 р.

 КАГАН Соломон Соломонович (1894-1965) – лікар-гігієніст, доктор мед. наук, професор, член правління Укр. наукового товариства гігієністів, керівник орг.- методичного відд. Укр. науково-досл. ін-ту туберкульозу (1953), кер. сектору організації охор. здоров'я Київськ. науково-досл. ін-ту загальної і комунальної гігієни (1960).  Автор понад 200 праць з питань історії, організації й теорії охорони здоров'я.

Народ. у м. Ладижин, Гайсинського пов., Подіпьської губ. Вищу освіту здобував у Московськ. та  Київському мед. інст, закінчив курси при соціально-гігієнічній академії в Берліні. З 1919 р. медичну практику поєднував з  роботою у партійних та державних органах, керував охороною здор. на Київщині, ректор Дніпропетровського мед. ін-ту (1929), зав. каф. Київського мед. ін-ту., директор Укр. науково-досл. бюро санітарної статистики 

Очільником КІНГ призначався  двічи: 15.10.1923 р. – 24.03.1925 р.  на посаді ректор-політкомісар КІНГ та 01.09.1926 р. – 16.02.1927 р. директор КІНГ імені Є. Бош. Викладав курс аграрної політики радянської влади.

 БАРАН Михайло Лукич (1884- 1937 рр.) – український радянський громадсько-політичний військовий та освітянський діяч. Жертва сталінського терору.

Народ. у с. Скала, Галичина. Закінчив фізико-матем. ф-т Чернівецького унів. та однор. курси  Львівської торг. акад. Є окремі свідчення, що мав ще філолог. освіту й володів 6 іноз. мовами. Учасник Легіону Січових стрільців, потрапив у полон і опинився в Росії. У 1920 р. призначено Головою Галицького ревкому.. Перебував на партійній та адмін. роботі, викладав  у вишах Харкова та Києва, працював у апараті КП(б)У.

У КІНГ  працював з 1924 р.: професор, читав лекції з політекономії. Як науковець цікавився питаннями земельної ренти. З березня 1925 р. по 1 вересня 1926 р. очолював КІНГ імені Є.Бош.

у 1932-1933 рр. працював директором філії ін-ту літератури АН УРСР, був заарештований за участь в Українській військовій організації (УВО), засуджений до 5 років виправн. таборів, у 1937 р. вирок змінено на найвищу міру покарання, розстріляний 3.11.1937 р. в урочищі Сандормох. Реабілітований у 1958 р.

 КАРПЕКО Олександр Олександрович (1891 - 1969) – укр. радянськ. педагог, партійн. діяч, науковець. Наук. доробок складає понад 100 праць у галузі класичної філології, організації системи освіти, педагогіки.

Народ. у м. Кролевець, Чернігівської губ., закінч. сільську школу письменства, вчився у гімназії м. Біле та м. Новгород Сіверський (1910), закінч. Ніжинський історико-філол. ін-т (1914), виклад. у Острозькій чол. гімназії, був на керівн. посадах у Воронезькій губ., на парт. та виклад. роботі на Донбасі. У 1921-1922 рр. очол.. Ніжинськ. ін-т народн. освіти,  1924-1926 рр. ректор КІНО. 

лютий - груд. 1927 р. директор  КІНГ імені Євгенії Бош, викладав історію револ. руху.

1931-1933 рр. – був перш. заст. наркома освіти, у 1934 р. очол. Радіокомітет при РНК УСРР, редаг. журнал «Комуністична освіта». Був виключ. з партії. Не чекаючи арешту, переїхав до Росії, тим врятувавши своє життя. Працював на Уралі, на Кубані, під час війни очолював партиз. загін. У 1945-1950 рр. –  дир. Краснодарського пед. ін-ту, 1950-1956 рр. –  декан  ф-ту іноз. мов Воронезьк. ін-ту, вийшов на пенсію й повернувся на Чернігівщину.

 МИКОЛЕНКО (НІКОЛЕНКО)  Никифор (Нечипір) Миронович (1888 - 1937) – педагог вишів, чиновник у галузі освіти, партійний функціонер, директор НБУВ, зав. Київського відд. народної освіти. Жертва сталінських репресій.

Народ. у с. Шиловка, Буринського р-ну, Курської обл., закінч. Курську вчит. семінарію (1907), вчител. на Сумщині та Харківщині, закінч. Харк. комерц. ін-т. З 1919 р. зав шкільним відд. Харк. губерн. управління народн. освіти, служив у Черв. армії. У 1922 р. очолив Київськ. відд. народн. освіти. 1923-1925 рр. на парт. роботі, водночас викладав екон. політику  у Київськ. партшколі.

З 1925 р. працював у КІНГу: керівн семінару, викл. політекономії, керівн. екон. циклу, декан соц.економ ф-ту. З 17.12.1927 р. до 20.04.1930 очолював КІНГ імені Є. Бош. 

У 1930 р. – директ. Всенародн. бібл. України, водночас очол. культурно-пропаг відд. обл. ради профсп. У 1933 р. був звинувач. у контррев. націоналіст. діяльності. Засуджений спочатку до 5 років виправн. таборів, але в листопаді 1937 р. був засуджений до вищ. міри покарання. 8.12.1937 р. розстріляний у Лодійному Полі. Реабілітований у 1960 р.

 СЕНЧЕНКО Антон Григорович (1898 - 1937) – педагог, очільник Спілки письменників України, редактор журналу «Радянська література». Жертва сталінських репресій.

Народ. у с. Іванівка, Краснолучського р-ну, Донецької обл. Закінч. Московську вищу військово-педагог. школу (1924), аспірантуру по каф. маркс.-ленінізму при ВУАН (1929), викладав історію у Київській вищій військ. школі, викладав політекономію та економ. політику у Київському сільгосп. ін-ті. У 1925-1927 рр. – заступн. зав.відд. Ленінградськ. райкому КПУ м. Києва.

21 квітня 1930 р. призначений директором КІНГ імені Є. Бош. Після розділу КІНГ на самостійні ін-ти з 18 листопада очолив один з них – КІОР, який у березні 1931 р. був закритий.

В подальшому працював редактором журналу, був секретарем парткому ВУАМЛІН, співробітником апарату ЦК КПУ, головою Спілки письм.України (1935-1936). 5 листопада 1936 р. був  звільнений з посади і заарештований за звинуваченням в участі у троцькістській терористичній організації. Розстріляний 28 березня 1937 р. у Москві. Реабілітований у 1957 р.

 ПАЛЕНЧУК Степан Ілліч (1898 - 1937) – науковець економіст, професор. Жертва сталінських репресій. 

Народ. в с. Самушин, Буковина (до 1940 р. Румунія). Закінч. гімназію в м. Чернівці, рік вчився у Віденському унів., був мобілізований до австрійської армії, 1917-1919 рр. перебував у полоні в Італії, поверн. і вступив до Чернівецького унів., знов  мобілізов. до румунської армії, у 1920 р. утік до Галичини. У 1921 р. вступ. до Львівського унів., знов зазнав переслідувань, у 1923 р. перебрався до Радянської України.    У 1926 р. викл. політекон. у київській партшколі та суспільствознавство у вечірній робітничій школі, 1927-1930 рр. вчився в аспірантурі при Київському кооперат. ін-ті. водночас працював у КІНГ імені Є.Бош до 1932 р. 

Обіймав посади: викл. політекон., дек. робфаку (1929), дек фін.-госп. ф-ту. Після розділу КІНГ на окремі ін-ти очолюв. з 18.11.1930  до 1932 р. фінансово-банковий (з березня 1932 р. перейменов. на ФЕІ). Випустив підручник «Вступ до політ.економії. Теорія вартості». В подальш. працюв. профес. у авіац.ін-ті, був викл. з партії. У 1937 р. за сфабр. справою заарешт. і розстріляний 7.12.1937 у Биківні. Реабілітований у 1957 р.

 Товариш НОВАК – Газета «Ударник-випускник» від 29 червня  1932 р., «одноразовий  нумер партійного і комсомольського  осередків та профкому КФЕІ» - це спецвипуск, який вітав 1-шу обласну партійну конференцію випуском 66 - ти  червоних фахівців в галузі фінансово-банкової системи. В газеті вміщено фото з підписом: директор інституту тов. Новак.

  Більш детальної інформації про цього очільника закладу поки не знайдено.

   Так само покищо не знайдено інформації про очільників харківського періду

вересень 1934 - січень 1940 рр.

 ШМАЛЬКО Андрій Микитович (1903 - 1974) – укр. радянський і держ. діяч, депутат ВР УРСР 1-го скл., канд. екон. наук. 

Народ.  у с. Перепелицівка, Харківської губ., Трудовий шлях розпоч. рано: 4 роки наймитував,  працював помічн. електромонт. цегельн. заводу, перебував у Червоній армії: кулеметник, політпрац. авіаційн. ескадрильї. У 1923 р. закінч. партійну школу, працював на комсом. роб., у 1927-1930 рр. навчався в Комуністичному унів. імені Артема в Харкові, 1931-1934 рр. студент Харківського електротехн. ін-ту, 1936-1938 рр.  – слухач істор.- партійного відд. ін-ту партійної професури в Москві,  1938 р. – 2-й секр. Харківського обкому КП(б)У, відбув коротке ув'язн., 1939-1940 рр.– нач. трансп. відділу Харк. електро-мех. з-ду, 1942-1946 рр. перебув. у лавах Рад. армії, 1946-1948 рр. секр. Миколаївського обкому КП(б)У, 1948-1952 рр. – зав.каф маркс.-ленін. Харк. сільгосп. ін-ту, 1952 р. захистив канд. дисертацію. До 1971 р. працював у харківських вишах: фармацевтичному, медичному, авіаційному.

З січня 1940 р. по жовтень 1941 р. очолював УФЕІ в Харкові в подальш. евакуйов. до Ташкента.

 ВЛАСЕНКО Василь Євтихійович (1909 - 1970) – державний діяч органів влади в Україні, має урядові нагороди, вчений-економіст, професор. Наукові інтереси пов'язані з проблемами грошей та кредиту, а також історією економічної думки.

Народився в с. Могилів, Дніпропетровської обл., закінчив Новомосковську (Дніпропетр. обл.) агрошколу (1928), факультет кредитних відносин ХФЕІ (1931), аспірантуру (1936), захистив канд. дисертацію (1940), працював у цьому ін-ті на посадах: викл., доцент, зав. каф., заступн. директора з навчальної та наукової роботи. 

У жовтні 1941 - грудні 1943 рр. очолював Ташкентський фінансово-екон. ін-т, в складі якого перебувала частина Українського ФЕІ,  евакуйована з початком ВВ війни.  З 2.12.1943 р. – директор ХФЕІ, а після повернення до Києва  – з березня по грудень 1944 р. - директор КФЕІ. У 1944 -1945 рр. – заступник наркома фінансів УРСР, 1945-1949 – керуючий справами Ради Міністрів УРСР. З 1949 р. повертається до КФЕІ і працює на посадах: доцент каф. фінансів, зав. каф. грошового обігу та кредиту, декан планового ф-ту, декан фінансового ф-ту (1957-1962), проректор з наукової роботи (1962- 1970).

 ГАРБУЗОВ Василь Федорович (1911 - 1985) – радянський діяч, голова Держплану УРСР (1950-1952), міністр фінансів СРСР (1960-1985), Герой соціалістичної праці, депутат Верховної Ради УРСР 3-го скл., депутат ВР СРСР 5 – 11-го скл., канд. екон. наук, доцент. Наукові інтереси з питань фінансів, грошей, кредиту, валютно-фінансових відносин, бюджету СРСР.

Народився у м. Бєлгород, Курської губ., закінчив ФЗУ, 1925-1930 рр. – учень столяра, робітн. лісозаводу у Харкові, направлений на навчання до Харківського фінансово-екон. ін-ту (1930-1933), закінчив аспірантуру (1936), захистив канд. дисертацію при Ленінградському ФЕІ, працював у ХФЕІ викладачем, керівником курсу, в.о. зав. каф. політекономії, консультант-методистом, деканом  У 1942-1943 рр. працював у Киргизській РСР ст. інспектором, заступн. нач. управління наркомату. 1943-1944 рр. – консультант наркома фінансів у Москві, заступник директора фінансового ін-ту.

З 25.12.1944 р. по 6.05.1950 р. очолював КФЕІ, завідував каф. політекономії, викладав курс політекономії, за часів його керування відкрито факультет економіки промисл. та відновлено аспірантуру.

 КРИВЕНЬ Павло Васильович (1902 - 1965) – український радянський партійний діяч, секретар Київського обкому КПУ, канд. екон. наук, професор. Неодноразово брав участь у роботі ООН у складі урядових делегацій, а також очолював українську делегацію в Європейській економічній комісії ООН.

Народ.у с. Васильківка, Дніпропетровської обл., служив у Червоній армії (1924-1926), вчителював, закінчив Дніпропетровский педагогічний технікум (1927), соціально-економічний ф-т Харківського фізико-математичного ін-ту (1931), аспірантуру при Харківському плановому ін-ті (1939). Захистив канд. дисертацію при Московському плановому ін-ті і працював у харківських вишах. 1940-1944 – заступник голови виконкому Харківської обл. ради депутатів трудящих, під час ВВ війни перебував у евакуації в Саратові та Москві. 1945-1947 рр. – зав.кафедр. основ марксизму-ленінізму Львівського унів., 1947-1950 рр. – доцент каф. політекономії Київського державного університету.. З 1950 р – зав. каф. політекономії КФЕІ .

.У 1951-1966 рр. очолював ВНЗ ( до 1960 – директор КФЕІ, з 1960 – ректор КІНГ).

 КОРОЇД Олексій Степанович (1911 - 1988) – український-радянський економіст, професор, ’член-коресп. АН УРСР (1961), заст. директора інституту економіки АН УРСР, голова відд. АН УРСР (1957-1963). Автор понад 70 наукових праць у галузі економіки с/г та розвитку продуктивних сил України.  У складі урядових делегацій брав участь у роботі Соціально-економічної комісії ООН та ЮНЕСКО у 1957-1958, 1963 та 1966 рр.

Народився у Слюдянці, Іркутської обл., закінчив Мринський (Чернігівської обл.) педагогічний технікум (1929), історичний факультет Ніжинського пед. інституту (1932), економічний факультет Харківського університету (1933), аспірантуру при Московській академії суспільних наук (1949), захистив канд.дисертацію, до 1952 р. перебував на партійній роботі: секретар Херсонського обкому, секретар Київського обкому КП Ураїни, 1952-1953 рр. – заст. міністра вищої і середньої спеціалізованої освіти УРСР.

У 1965-1969 рр. – очолював Київський інститут народного господарства імені Д.С. Коротченка, водночас завідував кафедрою політичної економії.

 ЗАГОРОДНІЙ Василь Іванович (1921 - 2002) – український радянський партійний діяч, 1973-1991 рр – ректор Вищої партійної школи при ЦК КП України, депут. Верховної Ради УРСР 9-го скл., доктор ек.наук, професор, автор близько 60 наукових праць у галузі політичної економії соціалізму, зокрема пов'язаних з проблемами обміну та розподілу, товарно-грошов. відносинами, трансформацією адміністр.-командної системи .

Народився  у с. Велика Березянка, Таращанського р-ну, Київської обл., закінч. Дніпродзержинський металургійний технікум (1940), спужив у Радянській армії, учасник бойових дій  у ВВ війні, З 1946 р. на комсомольській роботі, зав.відділом ЦК ЛКСМУ, закінчив ВПШ (1953), в подальшому працював там викладачем, ст. викладачем, доцентом, захистив канд. дисертацію (1957), очолив каф. політекономії, був проректором, захистив докторську дисертацію (1968), отримав звання професора (1970).

26 лют.1970 - 7 бер.1973 рр. –  ректор Київського інституту народного господарства імені Д.С. Коротченка. 

 КУЦЕНКО Степан Петрович (1927 - 1994), –  фахівець у галузі інформаційних технологій, доктор ек. наук (1973), професор, учасник бойових дій 2-ї Світової війни. Обирався депутатом Київської міської ради народних депутатів, був членом науково-методичної ради Мінвузу СРСР. Має урядові нагороди. Наукові інтереси пов'язані з проблемами в галузі автоматизованих систем управління в економіці та нових інформаційних технологій.

Народився в с. Богатирка, Київської обл., закінчив Київський фінансово-економічний інститут (1953), працював: викладач каф. обліково-економічних дисциплін (1954-1957), ст. викладач (1961), зав.каф. цифрових обчислювальних машин, захистив канд. дисертацію, очолив каф. організації та проєктування обчислювальних установок і систем. Обіймав посади: декана ф-ту  організації механізованої обробки економічної інформації, проректора вечірнього та заочного навчання, проректора з навчальної роботи, проректора з науково-дослідницької роботи. Захистив докторську дисертацію (1973). З березня 1973 р. – в.о. ректора, з вересня 1973 по 17 липня 1975 р. –  ректор Київського інституту народного господарства імені Д.С. Коротченка. 

 АНДРЕЄВ Леонтій Георгійович (1926 – 2005) – історик, політеконом, професор, автор понад 60 наукових та навчально-методичних праць. Народився в м. Ашхабад. Був учасником бойових дій у Великій Вітчизніній війні, закінчив історичний факультет Московського  державного університету імені М.В. Ломоносова (1952), працював зав кабінетом у Московському зоотехнічному інституті (1952-1954). Переїхавши до Києва, працював у Київському державному універстеті імені Т.Г. Шевченка на посадах: зав.кабінетом політекономії, викладач, доцент. Захистив кандидатську дисертацію (1964).

З 1968 р. трудова діяльність пов'язана з КІНГ. За 32 роки роботи обіймав посади: ст.наукового співробітника, доцента, впродовж 15 років завідував кафедрою політекономії обліково- економічного факультету. Був провідним лектором дисциплін політична економія та економічна політика.  

З листоп. 1975 по черв. 1980 р  – ректор Київського інституту народного господарства імені Д.С. Коротченка.

 ПАХОМОВ Юрій Миколайович (1928 - 2014) – український економіст, доктор економічних наук, професор, академік АН УРСР (1988), академік АЕН України, автор понад 350 наук. праць, окр. 32 монографій. Лауреат Держ. премії України в галузі науки і техніки (2002), премії ім. М.І. Туган-Барановського НАН України та ін. У 1988-1991 рр. академік-секретар відділення економіки АН УРСР. В 1990-1991 роках дир. Ін-ту соціології НАН України. З 1992 р. директор Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України.

Народився у м.Кунгур, Пермської обл. У 1953 р. закінчив юридичний факультет КДУ імені Т.Г. Шевченка та курси викладачів суспільних наук, Працював ст.викладачем каф. марксизму-ленінізму Слав'янського педагогічного інституту (1955 - 1960).
У 1962 р. закінчив аспірантуру КІНГу, захистив канд. дисертацію (1963) і працював на посадах викладач, ст.викладач, доцент, зав.кафедрою політекономії (1966 - 1970), захистив докторську дисертацію,  професор, зав. кафедрою (1976 - 1979).  З 1979 р. член-кореспондент  АН УРСР.

У 1980-1987 рр. – ректор Київського інституту народного господарства імені Д.С. Коротченка.

 ПАВЛЕНКО Анатолій Федорович (1940 - 2016.) – вчений у галузі економіки та педагогіки, доктор економічних наук (1990), професор (1990), Заслужений діяч науки і техніки України, з 1998 р. позашт. радник Голови Верховної Ради України; член-кореспондент (1999), академік Національної академії педагогічних наук України по відділенню педагогіки та психології вищої школи (2003); нагороджений орденом «За заслуги» всіх 3-х ступенів, Герой України з врученням ордена Держави (2006).

Народився у м. Владивосток, Приморського краю. У 1960 р. закінчив Уманський сільгосп ін-т, у 1964 р. – ф-т економіки промисловості КІНГу й залишився працювати: ст. викл. каф. економіки промисл. (1964-1965), асистент кафедри матеріально-технічного постачання (1965-1971),  заст. декана (1975-1980), у 1980-1985 рр. — декан ф-ту економіки праці та матеріально-технічного постачання, у 1985-1987 рр. — проректор з навч. роботи, зав. кафедри маркетингу. 

Перший обраний ректор Київського інституту народного господарства імені Д.С. Коротченка ( КДЕУ, КНЕУ, КНЕУ імені Вадима Гетьмана) –  квітень1987- грудень 2016 рр.

 ЛУК'ЯНЕНКО Дмитро Григорович (1955 р.н.) –  український вчений-економіст, доктор ек. наук (1996), професор, заслуж. діяч науки і техніки України (2001), лауреат Премії  імені М.В. Птухи НАН України (2001), член-кореспондент НАПН України (2019), фундатор національної наукової школи міжнародної економіки. Основні напрями наукових досліджень — міжнародна економічна інтеграція, глобалізація економічного розвитку, міжнародна інвестиційна діяльність, глобальний менеджмент.

Народився в м. Сухінічі (Росія), у 1974 р. закінч. Київський технікум. електрон. приладів, у 1980 р. - КІНГ імені Д.С. Коротченка, захистив канд. дис.(1986), у 1990 р. закінч. Міжнародний ін-т менеджменту.

З 1980 р. працює в Київському інституті народного господарства імені Д.С. Коротченка ( КДЕУ, КНЕУ, КНЕУ імені Вадима Гетьмана). За час роботи обіймав посади:  асист., ст.викл, доцент (1990), зав. каф. міжн. екон. відносин (1990-1996), зав. каф. міжн. менеджменту (з 1996), декан ф-ту МЕіМ (1995-2012), перший проректор з науково-педаг. та наукової роботи (2013-2016).

Нині очолює наш університет (з 06 грудня 2016  – в.о. ректора, 28.02.2017 – на зборах трудового колективу університету  обраний ректором).

Людмила Рінгіс,
голова правління клубу “Дорогами до прекрасного”,
член Національної спілки журналістів України.